Group 2
Реєстрація
211 Floor 211floor

Переглядів: 2499

Клуб бібліофагів | «Без ґрунту» В. Домонтовича

Читання – процес творчий. Прочитана книжка, як отриманий електрозаряд, хоче жити далі, передаватись від людини до людини, вмикати обмін думками й змінювати освітлення в навколишньому пейзажі. А на таку післядію (без якої «заряд» іде в землю й література неминуче занепадає) потрібна своя, окрема інфраструктура.

Тож у 2021-му році стартує спільний проект громадського простору «Urban Space 500» та видавництва «Комора», в межах якого Оксана Забужко з приятелями-«бібліофагами» різного віку буде говорити про наперед обрану «книжку місяця».

Четверте засідання Клубу бібліофагів відбудеться 29 квітня о 19:00.

Цього разу учасники обговорюватимуть класику – роман В. Домонтовича «Без ґрунту». Віктор Петров, він же В. Домонтович, — таємний агент радянської розвідки і богемний модерніст, берлінський професор-богослов і «шостий із п’ятірного грона», нерозгадана і непересічна особистість. Його роман «Без ґрунту»— яскравий зразок інтелектуальної прози ХХ століття, класичний твір української літератури, що захоплює читачів і нині.

Оксана Забужко — письменниця, авторка двадцяти книжок різних жанрів (поезія, проза, есеїстика, критичні студії). Твори Оксани перекладено у понад двадцяти країнах світу, екранізовано, інсценовано і покладено на музику. Лауреатка численних престижних премій та нагород, остання з яких — премія Центральної і Східної Європи Ангелус за найкращий роман року, виданий польською мовою («Музей покинутих секретів», 2013).

Зареєструйтесь або увійдіть, щоб додати коментар
Мар'ян Чупак
четвер, 29 квітня 2021

В. Домонтович - один із моїх улюблених класиків-прозаїків української літератури... Отримав масу задоволення під час читання його романів "Без ґрунту", "Дівчинка з ведмедиком", "Доктор Серафікус" - це література з якої ти рефлексуєш; учишся розуміти філософію не причинно-наслідкових, а душевних зв'‎язків; впадаєш то в апатію, то в якесь піднесення... За тематикою роман "Без ґрунту" споріднений з "Собором" Гончара, але перший мені подобається значно більше...