Group 2
Реєстрація
211 Floor 211floor

Переглядів: 4749

Клуб бібліофагів в Урбані. «Астарот» Іво Брешана

Читання — процес творчий. Прочитана книжка, як отриманий електрозаряд, хоче жити далі, передаватись від людини до людини, вмикати обмін думками й змінювати освітлення в навколишньому пейзажі. А на таку післядію (без якої «заряд» іде в землю й література неминуче занепадає) потрібна своя, окрема інфраструктура.


Тож у 2021-му році стартував спільний проєкт громадського простору Urban Space 500 та видавництва «Комора», в межах якого Оксана Забужко з приятелями-«бібліофагами» в кожен останній четвер місяця говорить про наперед обрану і прочитану книжку.


16 лютого Клуб бібліофагів в Урбані відкриває новий сезон!

Першою книгою 2022 року стане приголомшливий роман Іво Брешана «Астарот».


Ця книга пропонує читачеві оригінальне потрактування одного з вічних сюжетів: спокуслива пропозиція від незнайомця, скріплений кров’ю контракт, здійснення всіх бажань — і розплата, що триватиме вічно.


Засідання пройде під незмінним головуванням Оксани Забужко.

Модераторка розмови — співзасновниця Urban Space 500 Марина Саєнко.


Учасники засідання:


Люда Дмитрук, книжкова блогерка та інфлюенсерка, авторка ютуб-каналу «Вишневий цвіт»

Олена Гусейнова, письменниця та ведуча програм на Радіо Культура

Ірина Плехова, культурна діячка, кураторка мистецьких проєктів, директорка кінотеатру українського кіно «Ліра»

Андрій Алфьоров, кінознавець, кінокритик, режисер, телеведучий



Пряму трансляцію події забезпечує платформа 211 Floor.

Оператор — Руслан Сингаєвський.

Звукорежисери — Олександр Білий, Дмитро Агеєв.


Оксана Забужко — письменниця, авторка двадцяти книжок різних жанрів (поезія, проза, есеїстика, критичні студії). Твори Оксани перекладено у понад двадцяти країнах світу, екранізовано, інсценовано і покладено на музику. Лауреатка численних престижних премій та нагород, зокрема Премії Центральної і Східної Європи Ангелус («Музей покинутих секретів», 2013), Шевченківської премії («І знов я влізаю в танк…», 2019), премії Книга року ВВС. Есеїстика («Планета Полин», 2020).

Зареєструйтесь або увійдіть, щоб додати коментар
Іван Капітонов
середа, 16 лютого 2022 (редаговано)

Оповідь про Мартіна Бораса нагадує історію дорослішання душі (чи може навіть індивідуацію з її Тінню, Луцією-Анімою, Христом-Самостю), що, бажаючи уникнути страждань, намагається уникнути і відповідальності за страждання інших, які це її бажання породжують, та приходить до усвідомлення, що єдиним шляхом у цьому житті, що не веде до омертвіння, є шлях любові (до сина, до жінки, до ворога), що лежить через страждання, та прийняття своєї відповідальності за страждання інших. Чи не це є тим рішенням, яке автор пропонує для виходу з настільки актуального для нас нині стану війни (внутрішньої, яка «переливається» у світ зовнішній), Пекла, про яке Сковорода каже: «Не смішно ли, що всі в Пеклі, а бояться, щоб не попасть?»

Jaryna Vdovychyn
середа, 16 лютого 2022

Як людині перемогти Матрицю? Ниточки сенсів звести воєдино спершу було непросто: бо тут й історичне тло, і фаустівська тема, християнські мотиви, та й ніцшеанське «вічне повторення», і чесно, хоч може й смішно прозвучить, але наприкінці й брати Вачовські пригадалися з «Матрицею». З сторінки 50 на мене з книги постійно дивився тоталітаризм Оруела, принаймні по відчуттях весь час думалося про «1984». Бо що ж це як не диктатура спецслужб, яка використовує людину як інструментарій, доводячи до тотального «розтління». Навіть відсилка до «вміння розщеплювати особистість» дуже каґебістська. Тоді дуже логічним видаються фрази «нашою є кожна сторона». Але де ж взяти сили людині, яка таки хоче протистояти системі? Українці за 20 століття могли б розказати не один хороший урок. Навіть новітня історія і жертва Небесної сотні - була цим проявом любові серед тотальної зневіри та зла. Вже осмисливши прочитане, думається, що «перевага» супротивника, яка зображає невідворотність історії як поразку для людини, є водночас і порятунком - адже де альфа, там і омега. І кожне наше рішення «тут» міняє щось «там». І саме людське в нас, і пам‘ять, поможуть перемогти Матрицю.

мария Ларт
середа, 16 лютого 2022 (редаговано)

Давно мріяла поставити запитання про специфіку нашого українського Мефістофеля.Є теорія,що у кожного народу є свій власний Мефістофель--своя спокуса,те,що руйнує,призводить до різних форм рабства. Який є наш український Мефістофель?

Volodymyr Ivanov
середа, 16 лютого 2022 (редаговано)

Пані Оксано, колись Ви говорили, що "не варто загравати з інферналом" Порівняйте, будь ласка, "рівень загравання" у випадку Іво Брешана із, наприклад, "Сопилкою калиновою"

Ольга Мальцева
середа, 16 лютого 2022

Дуже цікаве обговорення, наштовхнуло щойно на думку про те, що Мартіна Бораса можна сприймати як збірний образ. І це робить книгу ще трагічнішою.

Solomia Strenchak
середа, 16 лютого 2022 (редаговано)

Вітання Клубу бібліофагів! Роман “Астарот” Іво Брешана- книга настільки багатогранна, що я із неабияким захопленням шар за шаром розшифровувала цей палімпсест під час свого знайомства із книгою. Насамперед, лейтмотивом, який нервом проходить крізь увесь роман, я вважаю відповідальність людини за свої вчинки як передумову формування відповідального та зрілого громадянського суспільства, а відтак і правової та демократичної держави. Я гадаю, що Брешан фокусує увагу читача саме на громадянській відповідальності, яка є вищим проявом відповідальності особистої та рубіконом між зрілими та інфантильними суспільствами. Очевидним є те, що на прикладі життя (чи радше декількох життів) Мартіна Бораса автор яскраво проілюстрував, що оскільки людина, за Арістотелем, істота соціальна, то сферу своєї відповідальності вона не може чітко обмежити та регламентувати лише власним простором, при цьому не відчуваючи морального обов’язку перед іншими членами своєї спільноти. Перше життя Бораса було чистим втіленням епікурейства, але чи є це можливим, коли людина усвідомлює себе як невіддільну частину соціуму? Коли я читала перші сторінки роману, у пам’яті зринули слова Кассандри із однойменної драми Лесі Українки: “Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе!” Ця ремінісценція не є випадковою, адже Бораса можна порівняти з таким собі троянцем, який цілий свій вік прожив досить безтурботно, не відчуваючи тягара громадянської відповідальності, за що згодом заплатив високу ціну. Ще одним смисленнєвим рівнем, який я простежила у романі, є концепт інтегрованості життя окремого індивіда в життя нації та країни. Брешан акцентує на тому, що саме ми, люди, є тим perpetuum mobile, себто вічним двигуном, який невпинно рухає колесо історії вперед. Паралелі та аналогії із сьогоденням є просто приголомшливими: аналізуючи деякі епізоди роману, пригадала безглузду фразу, яку раз у раз несвідомо повторюють деякі українці: “Ми поза політикою” або “Культура поза політикою”, таким чином намагаючись інфантильно не помічати того, що політика як єдино можливий модус буття нації та держави є передумовою, у тому числі, і їхнього існування. Reality check, який же він потрібний сьогодні! А саме такі книжки, як “Астарот”, і допомагають нам побачити цю загрозу, яка чатує на Трою, чи радше на Україну сьогодні.

Tania Dobrianska
середа, 16 лютого 2022

Ви чудові! Дякую за ефір!