Group 2
Реєстрація
211 Floor 211floor

Переглядів: 930

Клуб бібліофагів в Урбані. «Квітнева відьма» Майгуль Аксельссон

Читання – процес творчий. Прочитана книжка, як отриманий електрозаряд, хоче жити далі, передаватись від людини до людини, вмикати обмін думками й змінювати освітлення в навколишньому пейзажі. А на таку післядію (без якої «заряд» іде в землю й література неминуче занепадає) потрібна своя, окрема інфраструктура.

 

Тож у 2021-му році стартує спільний проєкт громадського простору Urban Space 500 та видавництва «Комора», в межах якого Оксана Забужко з приятелями-«бібліофагами» буде говорити про наперед обрану «книжку місяця».

 

24 вересня, о 19:00, Клуб бібліофагів в Урбані збереться, щоб обговорити неабияку книжку – пристрасний, потужний і глибокий роман Майґуль Аксельссон «Квітнева відьма». Саме за цей роман авторка 1997 року отримала шведську Премію ім. Авґуста Стріндберґа (Augustpriset)

 

Прикута до ліжка Дезіре терпить епілептичні напади, що руйнують її тіло, і водночас відточує свій талант. Вона — квітнева відьма, і її мандрівна душа стежить за трьома своїми зведеними сестрами, переконана, що котрась із них вкрала призначене їй життя. Кожна з прийомних сестер ховає у собі порожнечу, яку не здатна заповнити ні родиною, ні кар’єрою, ні алкоголем чи коханцями. Роками вони тягнуть за собою болісний зв’язок, який до кінця не усвідомлюють, аж поки таємничі листи не зводять їх докупи. Квітнева відьма виконує свій план помсти й підштовхує сестер одну до одної, наче фігурки у химерній грі. Чи можуть сестри і всі решта, задіяні в цій історії, сподіватися хоч на якесь звільнення?

 

Оксана Забужко — письменниця, авторка двадцяти книжок різних жанрів (поезія, проза, есеїстика, критичні студії). Твори Оксани перекладено у понад двадцяти країнах світу, екранізовано, інсценовано і покладено на музику. Лауреатка численних престижних премій та нагород, остання з яких — премія Центральної і Східної Європи Ангелус за найкращий роман року, виданий польською мовою («Музей покинутих секретів», 2013).

Зареєструйтесь або увійдіть, щоб додати коментар
Іван Капітонов
пʼятниця, 24 вересня 2021 (редаговано)

З кожною книгою Клубу намагаюся зрозуміти чому пані Забужко обрала саме її для обговорення і тим більше цікаво, що саме це питання було запропоноване для «слухачів» Клубу цього разу. З одного боку здається, що у романі є так би мовити «письменницька» тема. Лише уривчасто знаючи «Інопланетянку» пані Забужко, тема відстороненого спостереження за чужим життям (неспроможність його мати і прагнення його перегукуються тут і з квітневою відьмою Бредбері) видаються мені схожими в обох творах. Здатність Дезіре зануритися в особистість свого носія з одного боку є письменницьким засобом, який вже з читача творить квітневу відьму, дозволяючи «залізти у голову» навіть головної оповідачки, а з іншого здається певним коментарем про нашу людську природу — суб'єктивність сприйняття інших і нездатність їх повноцінно зрозуміти. Також, як на мене, у романі є коментар і суспільного рівня. Передусім, в око падають роздуми щодо «будинку для народу». Чи можливо взагалі побудувати таке суспільство, що дбатиме про людину, якщо ця шведська спроба все одно калічить тих, хто у нього не вписується? Для нас, українців, реалізація цієї соціал-демократичної програми може виглядати як альтернативна історія власного суспільства. Що було б, якби нашим соціал-демократам (читай колу Лесі Українки, унрівцям тощо) вдалося зберегти державу? Що це означає для нашого сьогодення, коли ми намагаємося переосмислити цю частину нашої спадщини? Близькою для нас також є і тонка лінія наслідків голоду, що пронизує весь твір від початку, коли Губертссон розповідає Дезіре, що вона є останньою жертвою останнього голоду, до кінця, де вона зауважує, що вже не є тою птахою, що квилить про голод давніх часів над процесією бенандантів. Майґуль Аксельссон ніби пропрацьовує цю історичну травму і «закриває гештальт», що намагаємося зробити і ми в Україні з Голодомором.

MaRo kinr
пʼятниця, 24 вересня 2021

Цікава дискусія. Багато говорили про особисті тригери при прочитанні роману. Книга сучасна, та все ж написана у 90-х. Коли ви відчули цю різницю у 25 років?

Христина Ц
пʼятниця, 24 вересня 2021 (редаговано)

Чому в сучасній українській літературі, тема соціального дна, проблем людей з інвалідністю та інших соціальних тем з цієї книги , майже зовсім не розкрита? У радянській літературі зрозуміло - тема табуйована. Чому зараз цього не має, адже ці теми знайомі і близькі кожному читачеві і частина нашої реальності?

Олена Діденко
пʼятниця, 24 вересня 2021

Для мене ще важливим питанням роману стала психологічна лінія і те, як фантастично авторка описала кожну героїню і їхню поведінку відповідно до того, в якому віці їх покинули і який вплив на неї чинила РІДНА матір (і як довго). Надзвичайно цікаво, як кожен учасник і учасниця розкрили цей текст через свій досвід, сьогодні слухала вас і відчувала, як мурашки біжать шкірою. Дякую за це обговорення!

Стефанія Яцків
пʼятниця, 24 вересня 2021 (редаговано)

Заслуховуюсь Роман поки не читала. Прочитаю. Обговорення дуже цікаве, глибоко сягає, так би мовити, аж до самих "мізків кісток". Дякую.